Коли гуцульські боги сміються

Відгук про похід «Высочайшие вершины» 27 вересня - 2 жовтня 2015р. Цей похід – яскрава ілюстрація того, як і чому в маршрут вносяться зміни, як все йде не за планом, але група все одно отримує задоволення від походу. Цього разу гуцульські боги посміялись на славу.

Особисто для мене все почалось не за планом, коли відпустка плавно перемістилась із серпня на жовтень, але про цей похід мріяв давно, тому вирішив іти за будь-якої погоди. Невеликий досвід самостійних походів уже мав.

На точці старту із бусиків висадилась доволі велика група людей – і великі бородаті дядьки і тендітні дівчата. Отримали від інструктора свою частку групового вантажу і вирушили. Після першого крутого підйому зайвий одяг скинули і справа пішла веселіше. Перші краєвиди, перші хмари, дощик, вітер.

Перша стоянка – колиби на полонині, бажаючі в наметах. Як виявилось, прийти на місце ночівлі недостатньо, треба знайти дрова, натопити піч, зварити вечерю. В поході вечеря здобувається важко, але жоден ресторан не здатен запропонувати щось смачніше. За вікном дощ, шумить вітер, а в тісній, не дуже чистій колибі потріскує вогонь в гарячій печі, булькає і пахне суп у котлі і при світлі налобних ліхтариків ідуть розповіді про себе, знайомство, жарти, традиційні «страшні» історії і гуцульський фольклор від інструктора. Перша ночівля.

Вранці підйом, сніданок, вирушаємо далі в бік г.Петрос. На шляху за пів години можна відчути і літню спеку і осінній холодний вітер і краплі дощу. А ще назбирати чорниці. Вчорашня перша втома відчувається в ногах і на плечах. Але ми вже вище, краєвиди манять і додають бажання рухатись далі. Дивимось на хмари, що швидко пролітають на одній висоті з нами, то відкриваючи, то знову ховаючи далекі гори, полонини, села.

Підніжжя г.Петрос, де і пообідали, зустріло нас хмарами туману і майже зимовим вітром. А на початку підйому вітер уже збивав з ніг і продував наскрізь. Це було справжнє випробування сили волі. Не один раз в тумані і холоді приходило бажання здатись і піти з частиною групи траверсом до місця наступної стоянки. Не здались, вийшли на вершину, від вітру прихистила капличка. Фото на пам’ять.

Ось і прийшла пора втрутитись гуцульським богам - перші зміни маршруту. Виявилось, що деякі учасники походу не можуть безпечно спускатись по кам’яному засніженому схилу. Роздуми недовгі. Приймається рішення спускатись не коротким шляхом до місця наступної ночівля, а в точку початку підйому і починати довгий шлях обходу гори траверсом. Неприємно, важко. Головне – сприймати можливість походити вечірніми і нічними гірськими шляхами як пригоду і отримати задоволення.

Добре, що в теплій колибі інша частина групи вже приготувала вечерю і зігрівало приємне відчуття першої перемоги над собою, першої відвіданої вершини. Робота інструктора тут була – змусити групу не «розпускати нюні», а зібратись і йти, зарядити всіх правильним настроєм – що він і зробив.

День третій. Колиба між г.Петрос і г.Говерла. Висота близько 1500м. Постійний сильний вітер, хмари, дощ, холод. Опади припиняються лише на декілька годин вдень, що дозволило піднятись без рюкзаків на вершину Говерли – таку ж холодну і засніжену. Все одно цікаво і приємно, красиво. В цей день прийнято ще одне, на жаль, необхідне рішення. Через невтішні прогнози погоди і неготовність частини групи ночувати за таких умов на Чорногірському хребті спускаємось з гір в готель і робимо радіальні вилазки.

День четвертий. Довгий спуск красивим лісом вниз до населених пунктів, автобус і готель. Внизу помітно тепліше, а готель радує гарячим душем і смачною вечерею. Плани на завтра – піднятись до обсерваторії на г. Піп Іван (Чорна гора) – для мене скасовані через біль в колінах, що з’явився на спуску.

День п’ятий. Гуцульські боги цього дня просто реготали. Погода – тепла і сонячна. Коліна не так болять, спонтанно вирішую спробувати піднятись на гору разом із групою, а як не вийде – почекати в точці старту. Їдемо на старенькому бусику грунтовою дорогою, розважаючись піснями. Приїхали. Пішли на гору, я не зміг, тому запалив невелике вогнище і сидів слухав як шепоче ліс. Водій, добрий приємний дядько, пригостив домашнім салом, яке підсмажили. Потім він показав як смажити знайдені тут же великі білі гриби, тому час пройшов приємніше, ніж сидячи у готелі.

Група спустилась з гори, показали свої фото, від яких захоплювало дух і зі словами: «Цей день – найкращий за весь похід», - поїхали додому. Але не кажи «гоп», доки не перестрибнеш, пригоди лише починаються. Бусик, в якому і до того щось стукало, заглох. Вже стемніло, декілька десятків метрів його штовхали в багнюці, ледве завели, поїхали. Знову зраділи і знову завчасно, мотор зламався так, що не підлягав ремонту. Ліс, темно, холодно, зв’язку немає. Добровольці пішли в бік найближчого села по допомогу. Ось в цей момент і знадобилась знову здатність отримувати задоволення від пригод, а не жалітись на свою долю. Запалили вогонь, перекусили залишками обіду, цукерками і що у кого було. Помилувались Чумацьким шляхом на фоні темних силуетів височенних смерек, зустріли схід місяця. Через декілька годин приїхав інший бусик і забрав нас уже трохи померзлих і стомлених. Чи проміняв би я ці пригоди на смачну вечерю в теплому готелі? Не думаю. Наступного дня – дорога додому. Похід закінчився, погода стала ідеальною, але ми лише сміялися з того.

Всі ці дні наш інструктор Юрій прекрасно виконував свою роботу, тримаючи руку на пульсі психологічного стану групи, вчасно міг налаштувати на зібраність і концентрацію сил під час переходу, а потім на розслаблення і сміх під час відпочинку. Просто випромінював невтомний оптимізм. В результаті група, навіть частково не готова фізично і по спорядженню до таких погодних умов і рельєфів, все одно прекрасно провела час, завдяки позитивному настрою.

Отже, навіть коли гуцульські боги граються з вами, а вони це полюбляють, задоволення від походу за будь-яких умов лише у ваших руках. Теж смійтесь. А ще серйозно готуйтесь до походів і правильно оцінюйте свої сили.

Дмитро Клочан.